Історія водостічних систем

На жаль, в історії не залишилося імені героя, який подарував людству водостічну систему.
Можна лише уявити той похмурий день і ті влаштовані вологою наслідки, які в сумі
змусили винахідника замислитися над проблемою відводу води з даху.

Найперші водостоки були виготовлені з дерева і представляли собою дощечки або невеликі
колоди. Вони кріпилися на даху і виконували роль отакої греблі, яка затримує воду і
відводить її в сторони від вхідних дверей.

Найбільш рання форма водостічної системи існувала ще в Індійській цивілізації в період
між 3000-1500 роках до н.е. Створені з кераміки водовідвідні ринви будовувалися в так
званий санвузол, який використовував дощову воду для зливу.

У Стародавньому Єгипті, Греції і Римі вже була відома технологія, яка в модифікованому вигляді
використовується і до цього дня. Її суть полягала в тому, що на будівлі кріпилися загнуті вгору
карнизи, які прикрашалися різними орнаментами. Сам водозлив був представлений у вигляді лева з
роззявленою пащею, через яку відводилася в сторону вода. Так, наприклад, Храм Зевса в Греції
налічує 102 голови лева з мармуру, які розташовані на кінцях водовідвідних карнизів.

Пізніше, наприклад в Китаї, з’явилася практика вбудовувати водостічну систему в саму конструкцію
покрівлі, надаючи краях даху вигнуту форму ринви. По кутах будівлі на відстань близько метра
від стіни встановлювали спеціальні відливи, звідки дощова вода стікала на безпечному
відстані від стін будівлі, таким чином захищаючи від води не тільки вхідні двері, але і весь будинок цілком.

В Середньовічній Європі технологія водовідливу залишилася та ж, а ось язичницькі голови левів були
замінені на горгулі, з причини великого впливу Католицької Церкви.

Час минав, а разом з ним розвивалася наука і освіта. Горгульї, як і раніше леви, були
визнані впливом язичництва, а сама водосливная система непрактичною, оскільки не повністю
захищала фасад будівлі від води.

Починаючи з 11 століття водостічні системи стали піддаватися кардинальних змін.
Перетворювався на цей раз не тільки дизайн, але і форма, а також матеріал для виготовлення.
Вважається, що Лондонський Тауер був одним з перших будівель сучасної Європи, в якому були
встановлені чавунні водостоки у вигляді ринв в комбінації з водовідвідних трубами. такий
підхід був розроблений, так як необхідно було захистити структуру недавно побілених стін

Уже в 17-му столітті будівництво будь-якого особняку знаті не обходилося без ретельно
спроектованої дренажної системи. Обшиті листами сталі або міді горизонтальні труби
доходили до землі і мали ширину в 8-10 см. Вони, в свою чергу, були з’єднані з закріпленими
на даху ринвами. Кінець труби містився в спеціально розроблений дерев’яний або залізний
короб, що захищає від механічних пошкоджень, які часто наносили місцеві хулігани.
Запобігаючи швидкий початок корозії, водостік стали покривати олійною фарбою. вода ж
відводилася прямо на вулиці, які не мали ефективної каналізаційної системи. при частих
дощах все місто і його околиці перетворювався в єдине болото – розсадник для хвороб і бруду.

Зростало постійно хворіюче населення стимулюючи вдосконалювати міську каналізацію, а
разом з нею і водостічні системи. Зі збільшенням виробництва сталі в 18 столітті, саме цей
матеріал в більшій мірі використовували для виготовлення європейських відсотків. Цинк, який
більш стійкий до погодних умов, став прогресивною новинкою того часу. У 1748 році в
Англії відкрився перший завод з виробництва цинку, і незабаром цинк стали виробляти в
промислових масштабах.

Самі водостоки виготовлялися вручну. У кожного будівельника були свої власні стандарти і
особливі форми. Політ фантазії проявлявся в майстерно виконаних з’єднаннях і колінах, які
вигиналися у вигляді лебединої шиї і ще який-небудь хитромудрих форм.

Однак масове виробництво водостічних систем почалося лише за часів Промислової
революції. Саме в цей період ручна праця стала замінювати прогресивні машини, а
технологічні досягнення, отримані в результаті двох світових воєн дали можливість
розробляти водостоки з різних матеріалів.

Сталеві і мідні водостічні системи були єдиним рішенням аж до середини 20 століття.
Починаючи з 60-х років 20 століття, з розвитком технологій виробництва з’явилися водостічні системи
з ПВХ (полівінілхлорид) і з пофарбованого металу, покритого декоративною фарбою. В той час
пластик вважався матеріалом майбутнього, але з розвитком хімії та біології були виявлені випадки
негативного впливу випаровувань пластика, особливо під час пожеж.

Навпаки, метал з декоративним лако-барвистим покриттям постійно вдосконалювався. З
появою металу з двостороннім покриттям, металеві водостічні системи стали
універсальним рішенням з великим терміном служби, широким спектром кольорів і можливістю
запропонувати будь-яке рішення, з точки зору дизайну.

Водостічні системи пройшли довгий шлях еволюції, зазнавши при цьому численних
змін. Сьогодні, через якихось кілька десятків років, можна знайти водостічну систему
практично будь-якого кольору, виготовлену з різних матеріалів. Але одне залишилося незмінним:
як і багато століть назад люди дбають про збереження і цілісності свого будинку і вибирають
краще. Саме тому металеві водостічні системи завоювали широку популярність і
незмінне довіру споживачів.